Парох церкви Собору Пресвятої Богоматері (8 січня) в с. Костева Пастіль Великоберезнянського р-ну. Народився 5 серпня 1901 р. в сім’ї службовця Василя Антонишина та Марії Можко у Львові. Відчувши покликання до служіння Господеві, вступив у монастир. Після відповідних чернечих і священичих студій, будучи монахом Станіславського (Івано-Франківського) монастиря, 12 серпня 1928 року прийняв святу Тайну священства з рук єпископа Станіславської єпархії Григорія Хомишина. У 1928-1939 рр. Як монах Станіславського монастиря редемптористів виконує місіонерську роботу. У 1939-1940 рр. працює парохом в с. Бозков Станіславської єпархії, з 1940 по 1941 р. – парох у с. Брунери, а з 1941-1945 рр. — парох в с. Горлиця Долина тієї ж єпархії. Через те, що в Галичині на той час вже почлися гоніння на Греко-Католицьку Церкву, а отець Стефан зовсім не мав наміру возз’єднатися з російським православ’ям, у 1945 р. він шукає порятунку в Мукачівській єпархії: просить єпископа Теодора Ромжу прийняти його священиком. Отець Стефан Антонишин був прийнятий і призначений парохом в с. Княгиня, а в 1946-1948 рр. працює парохом в с. Костева Пастіль Великоберезнянського р-ну. Готуючись до рішучих наступів проти Греко-Католицької Церкви на Підкарпатті, радянські власті, насамперед, заарештовують священиків-галичан, отців Стефана Антонишина, Йосифа Чубатого та Іллю Янковського. Співробітники КДБ 8 вересня 1948 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд 13 листопада 1948 року засуджує о. Стефана Антонишина на 10 років позбавлення волі, з позбавленням прав на 5 років і конфіскацією належного йому майна, на підставі ст.54-10 ч.1 КК УРСР. Реабілітований у 1993 році.[1]
Про подальшу долю о. Стефана Антонишина відомостей немає, можливо, його тлінні останки спочивають в одній з безіменних могил на безмежних просторах далекого Сибіру.
[1] Реабілітовані історієюу двадцяти ссеми томах.Закарпатська область.Книга перша.- Ужгород, 2003. – С.160.
Немає коментарів:
Дописати коментар