БАЧИНСЬКИЙ Юлій

Парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня) в с. Ясіня Рахівського р-ну. Народився 6 березня 1885 р. в сім'ї греко-католицького священика Стефана Бачинського та Єлизавети Фірцак в с. Калини Тячівського р-ну. Три класи початкової школи закінчив у с.Нижні Верецки 1946 році пкркйменовано с.Нижні Ворота), де на той час парохом був його дядько о.Михайло Бачинський (1890-1894). Четвертий клас початкової школи закінчив у 1894 році при Ужгородській греко-католицькій учительській семінарії і продовжив у 1894-95 навчальному році навчання в Ужгородській гімназії, де закінчив чотири класи. У п’ятому класі навчався у Мараморошсігетському ліцеї, але пізніше знову навчається у Ужгородській гімназії, де і отримав свідоцтво про середню освіту.Нажаль, це свідоцтво у 1949 році, під час обшуку, попало до рук працівників КДБ. Здобувши середню освіту, у 1902 р. поступив до Ужгородської духовної семінарії[1].

Ще будучи богословом, коли приїздив додому, то старався допомогти верховинським хлопцям здобути освіту. Просвій шлях до науки Степан Клочурак згадує так: “Богослов Юлій запевняв моїх батьків, що в ужгородській гімназіїї учаться не тільки панські діти, але й селянські, що майже всі професори які вчать у гімназії є греко-католики,… що мені там зле не буде, аби я тільки хотів далі вчитися. …Намовляючи батьків він говорив: “Бачите скільки у вас гарних синів (тоді нас було четверо), ви заможні газди, то чому б ви не дали найстаршого на науку, щоб з нього був піп, нотар або адвокат. Скільки бідних дітей учиться, чи не був би сором, що такі заможні батьки поскупились дати хоч одну дитину на науку”. …Так молодий теолог Бачинський вирвав мене з родинного гуцульського гнізді”[2].

Теологічні студії в Ужгородській духовній семинарії закінчив 15 червня 1906 р., але через молодий вік (21 рік) не міг бути рукоположеним, тому два роки працював катехитом (учителем релігії) в початкових і горожанських школах у Будапешті. 19 грудня 1908 р. і на свято св. Миколая-Чудотворця єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив у кафедральному соборі 7 богословів (Гебей Никефора, Ковордані Йосифа, Медвецького Павла, Мошольгов Йосифа, Ортутай Стефана, Попович Петра), серед яких був і Юлій Бачинський[3]. Першу свою святу Літургію (приміцію) відслужив 3 січня 1909 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. Ясіня під керівництвом пароха церкви Зіслання св. Духа в с. Ясіня (Нижнє Ясіня) о. Олександра Ровної (1901 — 1921), а його батько, о. Стефан Бачинський, проголосив святкову проповідь. Свою діяльність священика о. Юлій Бачинський розпочав у с. Кваси Рахівського р-ну, а з 1 вересня 1913-го по 31 жовтня 1924-го рр. був парохом церкви св. Миколая-Чудотворця в с. Чорноголова Великоберезнянського р-ну. З 1 листопада 1924 р. — помічний священик у свого 73-річного батька в с. Ясіня, а після його смерті в 1936 р. стає парохом цього приходу. Якраз у цей час мукачівські Вастліяни приїхали у Ясіня проводити місію. Отець Стефан Решетило залишив таку згадку про цю місію: „Послідна у сім році, девята з черги, місія відбулася на самім кінціПідкарпаття, у далекім В. Ясіни, над чорною Тисою, в днях 8/ХІ – 11/Х 1924 р. ...На долину горішньої Тиси, між наших Гуцулів, національно найбільш усвідомлених, увійшли схизматицькі агітатори і много там наробили баламути. В деяких селах силою позабирали церкви і поволи просувалися щораз висше до жерел Тиси. Тому то дуже мудро зробив Преосв.єпископ визиваючи місіонерів на святе місійне діло в сам осередок Гуцульщини, до Ясеня. ...Саме на той час приїхали до Ясеня найзавзятійші схизматичькі агітатори: самозваний ніби „архимандритъ”, славний з Сиготського процесу Кабалюк і загорілий Рацин, щоби з занятої насильно церкви в Н.Ясіни перешкоджати місії. На воловій шкірі не списавби брехні і клевет, що їх сини Фотія розсівали поміж народом. Мимо того однак народ, хоч спершу несміло, спішив на місійні науки, а як брав їх собі до серця видно з того, що через послідні два дні так горнувся до св.сповіди, що десять священиків ледви змогли всіх висповідати. ...до Трапези Господньої, приступило близько 1200 вірних. Много з тихї, що хилилися до схизми або і публічно їй сприяли, виреклися науки Фотія, а цілим серцем прилягли до св.кат.Церкви...”[4]. Єпископ Олександр Стойка в 1941 році назначає о.Юлія парохіальним „consultor”-ом (радником) при „Трибуналі богоспасаемой Епархіи мукачевской”[5]. У зв’язку з наближенням фронту 21 вересня 1944 р. все село було евакуйованого Великого Бичкова, і о. Юлій переїжджає з сім'єю до тестя в с.Велику Копаню. Після визволення краю, коли ще ніякі транспортні засоби в цих місцях не діяли, то його зять о.Стефан Бендас поїхав виконувати пасторальну працю в с.Ясіня, а о.Юлій забезпечував духовні потреби вірників у с,Велика Копаня.Отець Юлій тільки в останні дні грудня 1944 року повертається знову на свою парохію і продовжує тут душпастирську роботу до березня 1949 р.

На початку 1949 р. йому було заборонено виконувати функції священика. А з так званним "саморозпуском" Греко-Католицької Церкви, її забороною і відмовою возз'єднатися з російським православ'ям о. Юлія Бачинського заарештовують. Це сталося 2 червня 1949 р. в Рахові, коли він, захворівши на жовтуху, мав намір поїхати лікуватись у Брегівську лікарню, але доїхав тільки до Рахова, де працівник КДБ його в буквальному розумінні слова, витягнули з автобуса і тут же заарештували. На слідуючий день працівники КДБ разом з о.Юлієм приїхали в Ясіня, де провели обшук на фарі.Більшу частину його особових документів забрали з собою, які навічно втрачені (Хресні листи, шкільні свідоцтва,декрети назначення і ін.) Вже через 2 дні ( 4 червня) він опинився в 6-й камері слідчого ізолятора Ужгородського КДБ, де по 20 червня знаходився разом зі своїм зятем о. Стефаном Бендасом.[6] Його діло вів слідчий-чекіст Мукачівського міського віддіду КДБ Батишев. Судова колегія в кримінальних справах Закарпатського обласного суду в складі головуючого судді Русина, народних засідателів Шандора і Попової 25 липня 1949 р. на підставі ст. 54-4, 54-10 ч.2 КК засудила його на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. 26 серпня 1949 р. його разом із олтарними братами оо. Стефаном Бендасом, Віктором Дулишковичем, Йосифом Микитою, Михайлом Мозером, Антоном Романом, Ігнатом Сіксаєм і Гаврилом Удутом відправляють у Львівську тюрму-розподільник[7]. Пізніше, побувавши ще у знаменитих тюрмах Києва (так звані тюрми "на Короленка" і "на Лук'янівці") і Куйбишева, 17 листопада 1949 р. прибув на місце призначення — табори ГУЛАГу м. Тайшет. До вересня 1950 р. пізнавав усі "принади" табору № 32 з оо. Дмитром Поповичем і Стефаном Тіводором, потім до червня 1951 р. в таборі № 21 з оо.Олександром Мариною, Іваном Меллешем і римо-католицьким священиком Юрієм Тевкешом.

Найдовше пробув у таборі № 51 — аж до квітня 1955 р. з оо. Олександром Мариною, Іваном Меллешем, Полікарпом Лозаном і римо-католицькими священиками Юрієм Тевкешем і Кальманом Бартфаєм. Про цей табір римо-католицький священик Горонгозов Ференц з Угорщини залишив таку згадку: “Перебуваючи в таборі №32, який знаходиться в Сибірі біля озера Байкал і входить у групу лагерів під назвою Озерлаг.Це був окремий округ територія якого була приблизно такою як Франція. В цоьому таборі я працював у бригаді лісорубів з оо.Бартфаї Калманом і Бачинським Юлієм. Вони були старшими, а я був молодий і здоровий. Тут багато залежало від начальника табору. Якщо він був людяним, то з такими старшими, як ці священики, поводився по людськи і не посилав їх на зовнішню роботу. Бо тут вони б не витримали більше декількох місяців” о. Юлій Бачинський спеціальною комісією був визнаний повністю непрацездатним. Після цього він побував ще в таборах № 37 і 10. За всі сім років свого ув’язнення о.Юлій утримувався у всіх лагерях як інвалід і замість свого імені вимушений був користуватись числовим іменем в’язня – Е-7. З місць позбавлення волі був звільнений 13 травня 1956 р. по інвалідності. Після звільнення приїжджає в м. Берегове до дочки Габрієли Маєрскі, де разом з дружиною проживає на утриманні дочки. Зразу по приїзді додому з великим душевним піднесенням поїхав провідати своїх вірників в с. Ясіня. Коли ж поїхав туди вдруге 7 січня 1957 року, то співробітники Рахівського КДБ висилають і забороняють у подальшому приїжджати сюди. В м. Берегове в цей час проживали 10 — 15 греко-католицьких священиків, які провадили. підпільну душпастирську роботу. Тож і о. Юлій Бачинський влився в їх ряди, активно брав участь в цій роботі. 21 травня 1973 р. на 89-му році життя і 65-му році свого душпастирства о. Юлій Бачинський помер у м. Берегове. Свого алтарного брата хоронили таємно 23 травня в м. Берегово оо. Йосиф Легеза, Йосиф Кампов, Євген Пасулька, Віктор Шуба, Василь Похіл, Михайло Тербан, Дезидерій Гарайда і Микола Васовчик. Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Юлій Бачинський реабілітований 30 липня 1991 р. Отець Юлій Бачинський, крім своєї духовної та громадської діяльності, залишив після себе пам'ять як автор статей на релігійну тематику в газетах "Неділя", "Карпаторусскій Голос". Після того як у 1908 р. о. Омелян Невицький захворів і не міг вести в газеті "Неділя" рубрику "Життя Святих", цю роботу взяв на себе о. Юлій Бачинський. Тут ще потрібно згадати, що в бібліотеці о. Юлія зберігався з 1903 по 1925 рр. один із невідомих рукописів М. В. Гоголя, який він на початку 20-х рр. передав на зберігання в "Русский народный банк" в Ужгороді.

Дружина о. Юлія Бачинського, Ірина Камінська, народилася 5 вересня 1888 р. в сім'ї греко-католицького священика, директора Ужгородської греко-католицької учительської семінарії (1891 — 1917 рр. ) Віктора Камінського та Ірини Балог в м. Ужгород. Початкову освіту отримала в Ужгороді.В третьому класі в 1897-98 навчальному році, як відмінниця була нагороджена художньою книгою.Горожанську школу закінчила теж в Ужгороді і після закінчення четвертого класу теж була нагороджена книгою[1]. 28 жовтня 1908 року вийшла замуж за богослова, майбутнього священика Юлія Бачинського. Після арешту чоловіка і проведеного обшуку, вона так перелякалась, що всі залишені працівниками книги і папірці спалила в печі. Її заставили виселитись із парохіального будинку, але свт не без добрих людей, бо їй виділтла в своїй хаті одну кімнатку Сенек Юліана, де вона проживала до 1950 року. Після цього вона переселяється до своєї дочки Шмер Катерини в м.Берегово. Пізніше з дочкою Габрієллою знаходять окрему квартиру в м. Берегові і в дальнійшому вона проживала з нею на її утриманні, аж до смерті, яка настала 25 листопада 1962 р. Похорон по греко-католицькому обряду вночі таємно відправили оо. Йосиф Легеза, Йосиф Кампов, Євген Пасулька, Віктор Шуба, Василь Похіл, Михайло Тербан, Дезидерій Гарайда, Йосиф Сабов, а другого дня, 27 листопада, похорон відправив римо-католицький священик Іван Мацейко.

Вона разом із чоловіком виховала трьох дочок. Це Марія 1909 року народження (дружина о. Стефана Бендаса), Катерина 1910 року народження (дружина д-ра Федора Шмера) і Габрієла 1916 року народження (дружина Марцелла Маєрскі.

Берегово, о. Юлій Бачинський після повернення додому в колі сім'ї. Сидять: дружина о. Юлія, Ірина Камінська, і о. Юлій Бачинський; стоять: дочка Табрісла, внучка Хуханна і дочка Марія

[1] Архів о.Бендас Стефана. Bendász István. Bendász családfa és családi krónika.II.kötet.A feleségem családfája a Bacsinszkyakról.(Kézirat).- 8-14 old.

[1]Архів о.Бендас Стефана. Bendász István. Bendász családfa és családi krónika.II.kötet-A feleségem családfája a Bacsinszkyakról.(Kézirat).- 8-14 old.

[2] Клочурак Степан. До волі.- Ужгород, 1992. С.9-10.; Карпатський Край. - № 19-20.- 12 травня 1992 .

[3] Görög Katolikus Szemle. 52 sz. -1908. December 27.

[4] о. Стефан Решетило ЧСВВ.Участь Карпатської Провінції Чина св.Василія Великого в місійнім русі на Підкарпатській Руси.// Записки ЧСВВ, І (1925) 2-3.- С.375.

[5] Циркуляры Епархіи Мукачевской. - ІІІ/1941.- С.24.

[6] Bendász István. Öt év a szögesdrót mögött. -Abaliget, 2000. -60, 84, 177 old.

[7] Там же.- С.101

пʼятниця, 6 лютого 2009 р.